Лакриця — це багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Її вирощують у південній частині Євразії і Китаї. Також вона відома під назвами локричник, солодка.
В якості сировини використовується корінь рослини, який містить багато тритерпенових сполук, флавоноїди, глюкозу, сахарозу, крохмаль, камідь і слиз.
Тритерпенові сполуки за своєю будовою дуже схожі з гормонами надниркових залоз. Ліквіритозид знімає спазми гладкої м'язової тканини. Гліціррізінова кислота надає кореню локриці солодкуватий смак і володіє високими протизапальними властивостями. Бета-ситостерин підсилює сечовиділення і попереджає розвиток аденоми передміхурової залози. Хімічні сполуки, що входять до складу кореня локриці, мають проносну і відхаркувальну дію, сприяють загоєнню виразки шлунка.
Препарати, що містять лакрицю, широко застосовуються в якості пом'якшуючих, відхаркувальних і сечогінних засобів, при порушеннях водно-мінерального обміну, для лікування виразки шлунка.
Корінь лакриці вирізняється імуномодулюючою дією, він підвищує опірність організму важким і хронічним хворобам, знижує рівень холестерину в крові і виявляє антиоксидантну дію.
У медичних цілях корінь локриці використовують як в неочищеному, так і в очищеному вигляді. Його збирають, подрібнюють і висушують не більше ніж при 60 градусах Цельсія. З отриманої сировини виробляють сиропи, таблетки, мікстури, екстракти.
Не рекомендується використовувати локрицю вагітним жінкам і людям з підвищеним артеріальним тиском.
